НКВД та українські жінки - "Мы их не стреляли, мы их убивали просто так, обушком".

werwolfs 10.09.2009 в 19:19

Ангел Геня ("Хвиля") - Геня, як і її брат Іван, з дитячих літ були під впливом батька, колишнього січового стрільця, який, повернувшись після війни додому, продовжував боротьбу. Коли настав слушний час, його діти виявились гідними свого батька. Син Іван, хорунжий УПА, загинув у Карпатах. Геня в 1942р. вступає в юнацтво ОУН, а з 1944р. під псевдонімом "Хвиля" іде в підпілля, де разом з іншими дівчатами молодіжної сітки ОУН виконує різні доручення Копичинецького повітового проводу. Влітку 1945р. в селі Оришківці "Хвиля" потрапляє під облаву червонопогонників. При спробі втекти і уникнути арешту була важко поранена і лежачою добита чергами куль з автоматів озвірілих і п'яних москалів.

Кришталович Оля ("Гай") - Народилася 1924 року в с.Чабарівка на Гусятинщині, в національно-свідомій українській селянській сім'ї. За підтримку сільського підпілля ОУН, участь у ньому дітей батьки Олі в 1946 році були вивезені на Далекий Схід. Брат Олі Омелян загинув у рядах УПА. Оля 16-річною вступає в ОУН, де дістає високий духовний гарт. Під час німецької окупації закінчує курси медсестер, активно працює по збору медикаментів, продуктів, виконує важливі завдання повітового проводу. З початком радянської окупації забезпечує зв'язок між районним та повітовим проводами ОУН, в час арешту намагається втекти, пораненою потрапляє в Гусятинську р-ну лікарню, де її під наглядом лікують. Втікає і повністю поринає в підпільну роботу, виконуючи функції розвідниці, пропагандистки, медсестри, зв'язкової. 19 листопада 1947 внаслідок зради Оля ("Гай") і ще двоє повстанців ("Орел"-Михайло Ухач з Копичинець та "Наливайко"-Петро Стадник з с.Оришківці) потрапили в кільце ворожої енкавеесівської облави. Пробиваючись крізь ворога, "Орел" і "Наливайко" були вбиті. "Гай" зуміла відірватись від переслідувачів і забігти в одну із хат, де швидко скинула із себе одяг і сіла за швейну машинку. Бандитів привернули увагу заболочені чоботи. Наказали дівчині "следовать с німі до вияснєнія у начальства єйо лічності". Оля ("Гай") спокійно встала і одягаючись застрілила двох НКВДистів, а потім вистрелила собі в скроню. Падаючи, викрикнула: "Прощай, Укра...". Тіла всіх трьох копичинецький міліціонер вивіз у ліс, скинув, як було йому наказано, не закопавши. Члени Копичинецької молодіжної ОУН Клизуб Г., Потикевич Я., Бульчак М. таємно захоронили на цвинтарі.

1992 року з християниськими почестями за участі багатотсячної громади останки "Орла", його трьох братів, Івана, Йосипа, Остапа та "Гай" були перезахоронені в спільній могилі вояків УПА.

Кучмій Марія ("Орися", "Думка") - На Копичинеччину прийшла з Рогатинщини вслід за своїм коханим хлопцем Романом ("Думкою"), що був направлений туди надрайоновим провідником Служби Безпеки. Виконувала завдання розвідки та виявлення диверсійних груп НКВД, що діяли під маскою УПА. Після загибелі нареченого прибрала його псевдонім. Згодом стала охоронцем новопризначеного надрайонового провідника "Яра". Під час одної акції був важко поранений та з допомогою "Думки" уникнув полону. Перевезли "Яра" з с.Тудорів до Копичинець де з допомогою місцевого лікаря Корецького його лікували. Та потрібно було провести серйозну операцію. Було домовлено, що операцію проведуть у Львові. Для охорони та для допомоги транспортування прибуло ще два підпільники. Перед самим від'їздом, 1 жовтня 1946р., двір де перебувала група оточили карателі. Маючи дані лише про одного лежачого і немічного "Яра" вороги не сподівалися на можливий збройний опір. Підпільники відкрили вогонь косячи ворогів як траву. Та сили були надто нерівні. У бою, що затягнувся на кілька годин, "Думка", взявши вогонь на себе, дала можливість прибулим підпільникам відійти; сама, вистрілявши з всі набої, підірвалась гранатою. "Яр" також дострілився. У цьому бою "Думка" знищила десятки озвірілих московських загарбників. Кілька днів тіла стояли посередині міста на острах людей. Міліціянти фотогрфували, приводили невідомих осіб, відтак вивезли і закопали в невідомому місці.

Лупійчук Катерина ("Сулима") - В одній із хат Великих Чорнокінців ночували шість повстанців. Над ранок нагрянули "рубахи". Хлопці, одна дівчина та господиня вискочили з хати боковими дверима. А інша дівчина стріляючи з кулемета прикривала відхід повстанців. Більше як дві години вела бій. Знищила масу МГБістів. Коли закінчились набої, зі словами "Слава Україні" застрілилась. Цією героїнею була розвідниця Копичинецького повітового проводу Катерина Лупійчук ("Сулима") з с.Увисла. Труп її забрали до Пробіжної, з кулеметом на шиї виставили під стіною будинку міліції. Офіцери емгебісти приводили дивитись на безстрашну бандерівку своїх жінок, промовляючи: - Вот с кого надо брать пример геройства и смелости.

Оренчук Марія - дружина станичного ОУН Миколи Оренчука ("Крука") з с.Васильковець на Гусятинщині. Життя обірвалось від катувань тварин у людській подобі і в формі НКВД. З приходом у село червоних "визволителів" і переходом чоловіка у підпілля, щоб не бути арештованою, Марія покинула рідний дім і стала переховуватись у добрих людей, які, знаючи, хто вона така, у випадку небезпеки давали їй притулок і берегли від злого ока. Але під час однієї з облав вона була затримана і для опізнання припроваджена в приміщення сільського гарнізону військ НКВС. Гусятинські вампіри із НКДБ, щоб отримати від неї потрібну їм інформацію, піддали її страшним катуванням. А коли биття, толочення чобітьми, тягання за коси по долівці не дали бажаного результату, роздягли до гола, прив'язали до лави і через статевий орган запхали всередину жмут колючого дроту, витягуючи який, витягли з мучениці і нутрощі. Мертву, зі слідами нечуваного звірства "доблесні" ЧКісти, замітаючи сліди, закопали у невідомому місці.

Подольська Катерина ("Стріла") - (по чоловікові Матіяш). Довоєнні "Просвіта" та "Луг" сформували її характер, її національно-визвольні переконання. В 1941 році вийшла заміж за такого ж палкого патріота України, як і сама. З 1942 року - член ОУН. У підпілля пішла разом з чоловіком під кінець німецької окупації, залишивши дідусеві та бабусі двох малолітніх дітей. Іван, підпільний псевдонім "Вир", був надрайонним провідником з пропаганди; загинув у 1944р. в селі Терпилівка Підволочиського р-ну в бою з червоними загарбниками. Катерина воювала у підпіллі до лютого 1946р. Була медсестрою, розвідницею, зв'язковою. У Яблунові була схоплена гарнізонниками. Після знущань і катувань, змордовану і роздягнуту жінку виволокли на ніч у холодний хлів, розстріляли із автомата і важкопоранену жінку, доблесні правоохоронці, затягли під будинок і залишили. Тут вона до ранку і померла.

За участь у національно-визвольній боротьбі постраждала і родина. Чоловіків брат Василь загинув у с.Нижбірк, дружину з двома дітьми та батьками вивезли у Сибір. Другий брат, Ярослав, був засуджений і відбував покарання в Магадані. Вивезли у Сибір і чоловікову сестру Катерину з мамою.

Горчинська Ванда ("Домовина") - Народилася у 1924 році в Копичинцях. Батьки - звичайні працьовиті селяни. Жили із своєї господарки, мали хліб і до хліба. Закінчила гімназію. У неповних сімнадцять - член "Січі", у вісімнадцять - член ОУН. Була зв'язковою, розвідницею, пропагандисткою, медсестрою, переносила і перевозила зброю. Багатьом пораненим врятувала життя. 5 березня 1946 року схопили емгебісти. У ролі катів виступили високі чини: сам начальник Копичинецького районного відділу КДБ Гаврилко та начальник міліції єврей Бровін. Коли набридло їм бити палицями та нагаями, закидали на шию гумовий шланг і, впираючись однією ногою в живіт та спину, тягнули до себе, поки не падала на долівку непритомна. Відливали і процедуру продовжували. Биття в п'яти ніг було не менш болюче. Потім "найсправедливіші" судді відважили 15 років каторги. По закінчені строку повернулася до дому. Дожила до проголошення Незалежної України і спостерігає як убивці намагаються виглядати людьми в очах власного народу і світу.

Дзюрбан Марія - Марія Дзюрбан була простою жінкою-селянкою з села Городниці на Гусятинщині. Марія не була в підпіллі, ні в діючому загоні УПА. Вона була матірью і за "понятіямі" Союза Совєтскіх Социалістічєскіх Рєспублік мала померти. ЇЇ син Йосип Дзюрбан ("Дон") бау в УПА. Марія чим могла, тим і помагала повстанцям. Вбив її недалекий сусід Тимофій К., що служив у "стрибках". Розривна куля, що влучила їй у спину, вирвала нутрощі і стала причиною її довгої, мученицької смерті. По задому катів жінка довго лежала і мучилась. Незабаром син знищив сільського сексота і зрадника.

Кріль Ярослава ("Бджілка") - Народилась в 1926 році в селі Монастирець Ліського повіту (теперішня Польща). В 15 років вливається в лави "Лугу", а згодом в 17 років - в ОУН. У 1943 році Ярослава в сотні "Ворона", що підпорядковується легендарному "Рену", бере участь у боях, деякий час виконує обов'язки станичної працює в службі забезпечення сотні. Після переселення батьків опиняється в Личківцях на Гусятинщині, де з голоду в 1947 році помирають батько та дідусь. У 1951 році за доносом сексота її з мамою арештовують. Три місяці слідства і страшних тортур в Гусятинському КДБ, які проводив слідчий-нелюд Лопатов. Дальше суд і каторга. Вийшла в 1957 році по амністії. Вижила. Не скорилася. Дожила до Незалежної України. Дальше завзято працює на благо України. Є членом "Просвіти", "Союзу українок", КУНу.

Славська Галина ("Віра") - З місця бою із спецзагоном НКВД, що діяв під виглядом УПА, поранена 20-літня повстанка "Віра", із села Зарубинці, що на Підволочищині, спливаючи кров'ю відповзла на кілька сотень метрів в бік. Через велику втрату крові і страшний біль поранених ніг далі рухатись вже не могла. Не втрачаючи свідомості вона чекала на порятунок. Але по сліду крові, що тягнувся від місця її поранення, прийшов зрадник, її односелець Йосип Калита.. Зняв із плеча карабін і вистрелив. Кадебісти, яким він із іншим зрадником Глинським з села Теклівка продав душу, і які проводили грабунки і вбивства мирного населення, підійшли до нього і, глянули на мертве тіло дівчини, ласкаво поплескали Юду по плечу. Через роки діяльності чорт-Йосип Калита отримав похвальний лист за зраду, безчестя та підлість власної душі. Мертву дочку батьки тихцем захоронили на сільському цвинтарі. Самі ж померли на засланні в Хабаровському краї. Через 54-ри роки односельчани з почестями перезахоронили тлінні останки Галини Славської ("Віри") разом із братом Петром, чотовим УПА.

Джерело: http://holocaust1.netfirms.com/hol15uk1.htm 

Є і такі орігінали (нелюди): http://politiko.com.ua/blogpost6768#comment74144

{ 12 Комментариев }

"Золотий вересень" 1939 року.

werwolfs 10.09.2009 в 18:34

ПЕКЛО: Західна Україна у Єдиному ... Просторі із Москвою в 1939-1941рр. Товарищ Цисаров, оперуполномоченный НКВД в Черткове: "ДАЙ НОЖ! РЕЖЬ ГРУДЬ!"

товарищ Чернышев - зам. народного комиссара внутренних войск НКВД СССР

товарищ Сергиенко - народный комиссар внутренних дел УССР, майор государственной безопасности

товарищ Ткаченко - зам. народного комиссара государственной безопасности УССР, майор госбезопасности

товарищ Филиппов - начальник Тюремного Управления НКВД УССР, капитан госбезопасности. политрук Демехин - зам. начальника Тюремного Управления НКВД УССР.

товарищ Коршевер - зам. начальника Отдела Тюремного Управления НКВД УССР, лейтенант госбезопасности.

товарищ Панин - представитель республиканского НКВД в Бережанах, капитан государственной безопасности.

товарищ Попереля В.Н. - старший инструктор политотдела Тюремного Управления НКВД УССР.

товарищ Чоботов - начальник НКВД в Тарнополе.

товарищ Глова - опер. уполн. Тарнопольского НКВД, младший лейтенант

товарищ Максимов - начальник НКВД в Бережанах, Тарнопольской обл.

товарищ Красан - начальник тюрмы в Бережанах.

товарищ Молитвинов - политрук тюрмы НКВД в г.Бережаны

товарищ Вадис - рай. НКВД в Бережанах, капитан государственной безопасности

товарищ Литвин - опер. уполн. Бережанской тюрмы.

товарищ Рябов - начальник тюрмы НКВД в г.Кременец

товарищ Левчук - начальник тюрмы НКВД в г.Черткове

товарищ Евстратенко - начальник райотдела НКВД в Копычынцах, Тарнопольськой обл.

товарищи Булатов, Ралко, Петров, Погребной, Коган - следователи рай. НКВД в Копычынцах

товарищ Глиняной - начальник следственно-оперативного отдела рай. НКВД в Копычынцах

товарищи Зимин, Федосеев, Кушнир, Пасечник, Хатомченко, Сергиенко, Артеменко, Тергер, Волосян, Зорин, Скрипник, Холоимов, Лебелинский, Иванов, Фтин, Петрухин, Гончаренко - убийци из следственно-оперативного отдела рай. НКВД в Копычынцах

товарищ Дятлов - начальник УНКВД по Львовской области, капитан милиции.

товарищ Лерман - начальник тюремного отделения УНКВД по Львовской области, лейтенант государственной безопасности.

товарищ Арсеев - опер. уполномеченный тюремного отделения во Львовской обл.

товарищ Михайлов - начальник УНКВД по Станиславской обл.

товарищ Грицюк - начальник тюрмы НКВД в Станиславове (ныне г.Ивано-Франковск)

товарищи Бурмистров, Жданов, Овчинников, Скорик, Судаков, Авиенко- сержант госбезопасновти, Двинин- политрук, Клименко- интендант 2-го ранга, Стругин- секретарь-интендант 2-го ранга, Тараканов- военный юрист 1-го ранга, Тихонов- сержант госбезопасности, Храбров- техник-интендант 1-го ранга - убийци из Станиславского (Ивано-Франковского) УНКВД

Весь список убивць.

"Ця різня за своїми розмірами й звірствами переходить всі жахіття, що їх знало людство.":

ЛЬВІВ: У 2001 році проголошений Церквою Блаженним-Святим отець Зиновій Ковалик був жахливо замучений червоними поганами-антихристами в далекому 1941. Його довго і страшно катували, а потім розіп'яли на стіні тюремного коридору. В розпорений живіт кати засунули мертву недоношену дитину.; "У багатьох трупів були "майстерно" відрізані голови."

САМБІР: "По кімнатах і коридорах лежали постріляні старики, жінки і діти."; "Кожний із цих трупів мав зв'язані за спину колючим дротом руки, в устах повно дрібно посіченого скла або ганчірки, поламані руки, ноги і ребра, повідрізувані вуха, виколені очі, а в жінок, крім того, вирізані груди й здерта шкіра. Большевики здирали шкіру із волоссям і чоловікам."; "... Були теж помордовані діти, понад 50 осіб..."; "МИ ВБИЛИ ТРЬОХ ЕНКАВЕДИСТІВ... Ми, напираючи лавою з тюрми на стріляючих зі скорострілів енкаведистів... премо вперед. Енкаведисти під нашим напором відступають, хоч озброєні скорострілами, наганами і гранатами. У висліді енкаведисти почали втікати, показалося, що вони в дійсности боягузи. По дорозі вбили ми цеглами і дрючками з водопроводних рур ще на коридорах тюрми трьох озброєних наших катів. Шкода, що тільки трьох..."

СТРИЙ: "На подвір'ї лежало дві сотні трупів порозстрілюваних людей з повідрізуваними вухами, носами, пальцями, повиколюваними очима. Біля стіни стояли чотири величезних котли із звареними людськими тілами. В кожному з них було по 3-4 трупи."; "На гаку висів труп в'язня головою в низ над загаслим багаттям із зовсім спеченою головою, а на долівці лежало цілковито спечене тіло дитини."

ЗОЛОЧІВ: "... нелюди-большевики саджали на палі, вбивали цвяхи в голову, під нігті, виривали кусками тіло, обривали носи, вуха (живцем дерли пояси з шкіри.)"

БІБРКА: "У Бібрці енкаведисти замучили адвоката д-ра Кульчицького: відрізали вуха і ніс, потім кинули в окріп..." ДОБРОМИЛЬ, КОМАРНО, ПЕРЕМИШЛЯНИ, ТУРКА, ДРОГОБИЧ, ЖИДАЧІВ, СОКАЛЬ, ЖОВКВА, ГОРОДОК, ХОДОРІВ, ЩИРЕЦЬ, БУСЬК, КРАСНЕ, КАМ'ЯНКА СТРУМИЛОВА, РУДКИ, ПІДБУЖ ЛУЦЬК: "... з 22 по 25 червня москалі почали масово вбивати ув'язнених у Луцькій тюрмі. Основна маса була розстріляна в ніч на 25 червня. Із 5950 тисяч врятувалось тільки 45, котрих москалі невстигли розстріляти, бо на подвір'я тюрми несподівано увірвалися німецькі вояки."

КОВЕЛЬ, ВОЛОДИМИР-ВОЛИНСЬКИЙ, ЛЮБОМЛЬ, КАМІНЬ-КАШИРСЬКИЙ , ТЕРНОПІЛЬ: "Коли я увійшов у тюрму... Трупи помордованих були жахливо змасакровані, мали повідрубувані чи викручені руки й ноги, повипалювані очі. Московські катюги вживали до свого кривавого ремесла сокир, щоб завдати своїм жертвам як найбільших мук. У жінок, які я бачив по камерах, були повідрізувані груди і повикручувані руки й ноги та порозбивані голови."; "В одній камері я побачив трупи двох молодих дівчаток, пов'язаних із собою колючим дротом. В одної був розпорений живіт і в нього вложено кота, в другої була здерта з рук шкіра по лікті, на рани насипано ячмінних остюків і знову засунено шкіру. В камері на першому поверсі я побачив на стіні, прибитий цвяхами, труп 30-літнього мужчини."; "Були трупи мужчин із відрізаними головами."

КРЕМЯНЕЦЬ: "Згідно з оповіданнями очевидців найстрашнішу смерть мав православний владика Cимон. Звироднілі енкаведисти обсмалили єпископові бороду, відрізали п'яти, ніс та язик й викололи очі."

ЧОРТКІВ: "Мужчина і жінка - обоє мертві - були притулені спиною до стіни і підперті кілками, щоб не впали. У нього дітородний орган перетягнутий колючим дротом, а їй теж встромили в статевий орган жмут колючого дроту"; "Тулуби і навіть голови в замордованих мужчин і жінок були обмотані дротом. У декого з чоловіків колючий дріт був пропущений між ноги. Він з'єднував перев'язаний одним кінцем статевий член із кістями рук, скрученими іншим кінцем за спиною. Задні проходи у тих мужчин були затичені шишками, а статеві органи жінок - пляшками."; "Я помітила, що на голові, у тих місцях, де хрящі, плоть повідпадала. Чому? Посередині камери знаходився металевий бак, від якого відходили труби, завтошки, як рука. Тими трубами надходила пара і виїдала плоть..."; "Ми піднялися на другий поверх, до стіни були прибиті жінки. Висіли жінки розп'яті. Зовсім голі. Груди були вирізані, очі виколоті."; "Ай, Надя Юрчинська! Провідник ОУН. Московські звірі жорстоко поглумилися над нею - з її грудей стримів простромлений наскрізь колючий дріт."

БЕРЕЖАНИ: "...Тіла знищених безневинних людей мали сліди жахливих тортур. У них були вирізані язики, вуха, носи, виколоті очі, поясами знята шкіра, відрубані кінцівки. Багато частин тіла були пробиті цвяхами, мали сліди опіків. Особливо витонченим по жорстокості тортурам піддавали дівчат...", "...Серед ув'язнених були і зовсім юні - учні 7-го класу школи, і старезні пенсіонери..."

ГУСЯТИН, КОПИЧИНЦІ, ЗАЛІЩИКИ, КОЗОВА, ПІДВОЛОЧИСЬК, ХОРОСТКІВ, ПІДГАЙЦІ, ЗБАРАЖ, ВЕЛИКІ БІРКИ, ТЕРЕБОВЛЯ, БУЧАЧ, ЗБОРІВ, ПОЧАЇВ , ІВАНО-ФРАНКІВСЬК (в минулому Станіславів): "... В одній із камер було дуже багато крові. Там ще було декілька трупів, що були приперті до стінки. Там же стояла бляшана посудина, подібна на відро. Коли я заглянув туди, то побачив очі і відрізані вуха... В одної жертви я бачив, що в ніс було забито два цвяхи, в іншої був знятий скальп. В одної жінки були відрізані груди, а в іншої був розпоротий живіт і плід дитини лежав їй на грудях. Люди покликали нас з братом до одного з трупів і сказали, що то наш батько. В цьому трупі не було очей і був відрізаний ніс. Деякі трупи були чорні. Люди говорили, що ті жертви вбивали струмом..."; "... Біля однієї жінки я бачила мертву дитину, яка напевно народилася в тюрмі. Трупи були всі голі і чомусь коричневі, напевно їх вбивали струмом, в крайньому разі так тоді говорили дорослі. Це була жахлива картина. В багатьох були повикручувані ноги і руки, що було зв'язано не з передсмертною агонією, а із слідами катувань, тому що ноги і руки не держалися практично тіла. В багатьох трупів не було очей, були повиривані язики..."; "...було багато трупів із відрізаними головами..."; ...Судово-медична експертиза свідчить, що жертви НКВД з Дем'янового Лазу зазнавали від своїх катів нечуваних тортур. Більшість із них загинула від вогнепальних ран у голову. Стріляли, як правило, в потилицю. І не один раз...

КОЛОМИЯ, ПЕЧЕНІЖИН, НАДВІРНА, КАЛУШ, ГАЛИЧ, ДОЛИНА РІВНЕ, ДУБНО, ОСТРІГ, САРНИ, КОСТОПІЛЬ, НЕТІШИН, ЗДОЛБУНІВ ,УМАНЬ: До Умані були депортовані 1500 в'язнів із Чорткова чортківським еНКаВеДе. "На всіх виднілися сліди катування: виколоті очі, відрізані вуха, розбиті голови, зламані в ліктях руки й шкіра здерта аж до плеча; багато трупів мали постріли в потилицю."; "Ніколи не забуду того, як одна жінка, пізнавши свого чоловіка з перерізаним горлом, схопила його за голову. Голова відірвалася і вона, з головою в руках, почала бігати й несамовито кричати."

Спільним методом убивств для усіх управлінь НКВД є постріли в голову і відрізування голів. Повна версія московських звірств на Західній Україні в1939-1941 рр.

Джерело: http://holocaust1.netfirms.com/hol7uk1.htm

 Приклади теперішніх нелюдів http://politiko.com.ua/blogpost6761